Організовується піша проща до Чудотворного місця с. Зарваниці. Вихід буде 8 серпня, проща буде тривати цілий тиждень. За більш детальною інформацією звертайтесь до настоятеля храму о. Романа Бобесюка.

   Історична довідка:

   Наш український народ з давніх-давен почитає Богородицю. І цим почитанням Пресвятої Діви Марії ми продовжуємо світлу тисячолітню традицію наших предків, які навіть перед хрищенням України за Володимира Великого гаряче молилися до Божої Матері. Літописець свідчить, що Володимир Великий

   Князь Ярослав Мудрий в 1037 році збудував у Києві величну церкву Благовіщення і, - читаємо в Літописі, - «віддав людей і город святій, всеславній і скорій на поміч християнам Богородиці». Цей історичний акт посвяти Києва і народу Божій Матері свідчить про велике довір’я наших предків до Пресвятої Діви. В історії Вселенської Церкви це була перша така посвята християнської держави Пресвятій Матері Христа Господа. Від того часу Божа Мати стала немов членом наших міст і сіл, наших родин і наших віруючих душ. Тисячу років Пречиста Діва Марія була нашим Покровом, нашою Володаркою, нашою Небесною Матір’ю.

   Іконою Божої Матері українські батьки благословляли  своїх синів на воєнний похід, дітей – на шлях подружнього життя. Наші козаки збудували на Січі церкву Покрови Божої Матері, а ікона Пресвятої Богородиці була на їхніх військових прапорах.

   Тарас Шевченко в поемі Іржавець описує, що наші запорожці, йдучи на чужину, взяли з собою ікону Божої Матері:

«Як покидали запорожці

Великий Луг і Матір-Січ,

взяли з собою Матір Божу,

а більш нічого не взяли.

І в Крим до хана понесли

на нове горе - Запоріжжя».

   Далі поет пише, що запорожці «у наметі поставили образ Пресвятої і крадькома молилися».

Потім, описуючи сумну долю козаків – скитальців – Шевченко додає:

«Мордувались сіромахи,

плакали – і з ними

заплакала Матір Божа

сльозами святими;

заплакала Милосердна,

Неначе за Сином».

   Протягом століть багато змінилося в історії українського народу, але набожність до Божої Матері стала ще більша. Свідками цього є численні церкви на Її честь, вівтарі, ікони, Молебні, Акафісти, пісні, відпустові місця. Одне серед цих відпустових місць знаходиться у с. Зарваниця.

   Зарваниця, має свою давню історію. Археологічні знахідки засвідчують, що сліди людського поселення на цьому терені сягають кінця мідно-кам’яного – початку бронзового віку. Неподалік цвинтаря у Зарваниці Роман Охоцький, який цікавився минулим села, знайшов кам’яну домовину, що мала 5 тисяч років. На основі городських і земських актів Зарваниця існувала вже у ХІІ столітті, тобто у княжий період.

Є кілька версій щодо назви села. Початки зародження Зарваниці пов’язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи як Боже знамення понесли шляхами неймовірних випробувань на захід.

   Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з’явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.

   Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.

   Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

   Перша письмова згадка про село датується 1458 роком.

   У 1944 р. було спалено дерев’яну монастирську церкву, знищено через два роки монастир, а в 1961 р. – каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння.

Нині ж, лишивши всі випробування позаду, відроджується Зарваниця як всесвітній Марійський відпустовий центр, до якого постійно приходять паломники з усіх куточків України...»