На Різдво хлопчик, ідучи до церкви, уважно слухав науку бабусі про Ісуса, який живе у храмі і до якого вони зараз йдуть. Зайшли до храму і хлопчика аж дух захопило від краси Божого дому. Він уважно дивився на вертеп і побачив маленького Ісусика, але бабуся сказала, що це лише лялька, а правдивий Ісус є на престолі, на столику за великими іконами.

   Він тепер розумів, чому люди кланяються при вході і виході із храму, чому хрестяться, говорячи молитву прослави, кожного разу, коли проходять повз церкву. Хата Бога – так він називав цей великий будинок із хрестом зверху, – йому дуже сподобалась.

   Добре, що саме того дня вони затрималися із бабусею у храмі, бо її потрібно було про щось поговорити із священиком.

Коли вже бабуся, щось на колінах розказала  і встала то радісно сказала, що вона вже готова до Різдва і завтра прийме Ісуса до свого серця.

Вони всі троє вийшли із храму. Поклонились і перехрестились. Священик закрив двері і витягнув ключі із своєї кишені та почав закривати двері Божої хатини.

   Хлопчина  здивовано дивився то на бабусю, то на священика, який далі продовжував повертати у замку великі і міцні храмові ключі.

Коли отець поклав ключі до кишені, хлопчина, зітхаючи, тихим голосом сказав: “Мене також закривають у хаті, коли залишають самого. Мабуть бояться, щоб я часом не втік”.

   За матеріалами Дивен Світ