Коли Симон був дитиною, всі його питали: "Чим ти хочеш стати, коли виростеш?" І він відповідав, ніколи не думаючи довго, і за кожним разом додав іншу відповідь.

   Одного разу хотів бути нічним сторожем. Йому подобалось думати, що, коли всі сплять, він єдиний, як нічний сторож, не спатиме. Йому також подобалася палиця, яка звисала з ременя сторожів. Йому найбільше подобалося, що він міг чинити шум, за той час, коли інші не мали права цього зробити. Таким чином, вирішив він стати нічним сторожем.

   Але побачив він одного дня продавця морозива, що тягнув свій візочок з різними морозивами. Йому потім дуже смакувало морозиво! Симон подумав собі: "Я зможу розпродати одну частину морозива, другу частину - з'їм, а третю - роздам дітям безплатно". Батьки Симона здивувались, коли довідались, що він хотів стати продавцем морозива! Вони тоді почали його підбирати, але це нічого не допомагало, бо Симон вже вирішив стати продавцем морозива.

   Але от Симон переходив біля двірця і відкрив щось надзвичайного. Один чоловік "бавився" паровозами і вагонами, і це не були забавки! Чоловік виходив на платформи, ліз під вагони, зчіплював їх і формував поїздні конвої і не втомлювався кількакратно повторювати ті самі операції.

   – Хто ж це такий? - запитав Симон

   – Це той, що відповідає за формування конвоїв.

   Тепер було зовсім зрозуміло для Симона, ким він хотів стати; він хотів бути, як той "формувальник" конвоїв. Що цікавішого можна було на світі робити?

   Тому Симон впевнено заявив, що він хотів стати чоловіком, який зчіплював вагони і формував поїздні конвої-ешелони. І коли хтось йому докоряв: "А що буде з продавцем морозива?", Симон, трохи задуманий, не відповідав. Він, певно, вирішив стати таким, як той чоловік, що формував поїздні конвої, але, з іншого боку, жаль йому ставало, що вже не міг стати продавцем морозива... Але, вкінці, знайшов він розв'язок: "Значить, я мушу продавати морозиво і продавати поїздні конвої!" Але всі дивувались такій відповіді. Симон поянив краще своє рішення: "Не є аж так важко: рано-раненько продаватиму морозиво. Пізніше, виконавши своє діло, побіжу на двірець і займуся причіпленням вагонів до паровоза; потім - знову продавати морозиво, відтак - знову на двірець! І так впродовж цілого дня. Візочок з морозивом можу залишити в якомусь кутику на двірці".

   Усі сміялися так сильно, що Симон злостився і казав: "Якщо не перестанете сміятися, я стану нічним сторожем. Так і так, я не маю нічого до роботи під час ночі". В такий спосіб Симон думав розв'язати всі свої труднощі.

Але по деякому часі хотів він стати льотчиком. Відтак -  актором, який виступає на сцені перед іншими. Але, коли одного разу був він у варстаті механіка, хотів стати механіком. Потім він також хотів стати і матросом, пастирем, що щодня веде своїх овець пастися.

   Іншим разом хотів він стати псом, так як Рекс, і лежати цілий день без заняття, гавкат на чужих і кусати в ногу кожну бабцю, яка захоче його погладити. Симон навчився гавкати, як справжній пес; але як не старався, не вмів ніколи дряпатися в ухо ногою, як це робив його песик. Щоб навчитись, як це робити, сидів він годинами біля рекса і дивився, як він це робив. Одного дня проходив мимо один незнайомий і спитав Симона:

   – Що ж робиш?

   – Хочу навчитися бути псом.

   – Чи ти ніколи не потрудився бути чловіком?

   – Та я вже є чоловіком.

   – Але який з тебе чоловік, якщо ти спроможний навчитись бути звичайним песиком... Що ти за чоловік?

   – І ким я мав би бути? - спитав Симон.

   – Подумай трохи над тим, - відповів незнайомий, відійшовши. Він, однак, не посміявся з нього.

   Симон взявся роздумувати над тим, що сказав йому незнайомець. Довго роздумував над тими словами і вкінці дійшов до висновку, що не треба щодня міняти професії.

   І коли його знову хтось запитав, що він хотів би робити, коли виросте, він пригадав собі, що сказав йому незнайомий і відповів: "Я хочу, найперше, бути людиною!" Цим разом ніхто не смівся з нього. Симон врешті зрозумів, що ця була правильною відповіддю. Ще й нині вірить він, що найважливішим є стати і лишитись справжнім чоловіком... Це важливіше від того, чи стати льотчиком, механіком, пастирем, актором... Знати дряпати ногами вухо, натомість, не є дуже важне...