Постать видатного українського композитора-священика, Української греко-католицької церкви, Михайла Вербицького відома широкому загалу насамперед як автора національного гимну «Ще не вмерла Україна», який став Державним гимном нашої молодої  незалежної соборної України.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський недалеко Перемишля в сім’ї священика. Принагідно варто відзначити, що за недавно уточненими даними дослідника з Перемишля Володимира Пилиповича, Вербицький помер не в грудні, а в листопаді, тобто 19 листопада 1870 року, і похований в селі Млини на Яворівщині (тепер Польща).

   Коли композитору було 10 років, помирає батько, і ним та його молодшим братом заопікується далекий родич, єпископ Іван Снігурський. На той час в Перемишлі жили і працювали визначні представники української духовної еліти, зокрема, Йосиф Левицький (1801 - 1860) – автор і видавець першої в Галичині української граматики (1834), композитор-священик Іван Лаврівський (1773 - 1846), просвітитель Іван Могильницький (1777 - 1831) – борець за викладання в народних школах рідною мовою, за самобутність та етнічну єдність українського народу. З метою розповсюдження українського слова владика Іван Снігурський заснував друкарню, а також дбав про піднесення рівня церковного співу. З його ініціативи у Перемишлі був заснований в 1818 році дяковчительський  інститут, а також владика був меценатом кафедрального хору і музичної школи при ньому. Саме в цій школі Вербицький одержав ґрунтовні знання з теорії музики та композиції у чеського музиканта Алоїза Нанке. Згодом Вербицький вдосконалює свою музичну освіту приватно у Франца Лоренца, також чеха за національністю. Стосовно стану хорового співу в школі сам Вербицький згадував: «… школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і, здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької - існує ще четверта категорія - українська».

   Навчання Вербицького у Львівській духовній семінарії не перервало його зв’язку з музикою. Оскільки священики повинні мати добрі голоси і володіти відповідними знаннями з вокалу, тому семінаристи здобували навички хорової  справи на заняттях з хору. Слід зазначити, що цим заняттям приділяли велику увагу: хор семінаристів був на доброму професійному рівні і брав активну участь в богослужіннях. Тому й не дивно, що найкращі здобутки Вербицького в композиторській діяльності є в жанрі хорової музики. Загалом, творча спадщина  Вербицького нараховує 143 композиції. Як зазначає сам композитор, його творчість можна поділити на три основні напрямки: це музика для Церкви, музика для театру і музика для салону.

   Ще за життя Вербицький здобув визнання як творець улюблених і популярних хорів, солоспівів і театральної музики. Цьому сприяли пісенний характер мелодики, гомофонно-гармонічний тип викладу, використання фольклорних мотивів, зокрема, коломийкових. Значного поширення набув патріотичний хор «Тост до Русі», а також інші чоловічі акапельні хори: «До зорі», «Думка», «Поклін» та інші. Новаторство хорової музики Вербицького -як фактора національного культурного відродження полягає насамперед в тому, що він використовував поезію українських авторів: І. Гушалевича, В. Шашкевича, Ю. Федьковича. Вербицький є першим з галицьких композиторів, який звернувся до поезії Т. Шевченка. Це був текст «Заповіту» в музичній інтерпретації для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста (бас) і симфонічного оркестру. Кантата-поема Вербицького «Заповіт» прозвучала на святковому шевченківському концерті у Львові у 1868 році. Цікаво, що в цьому концерті було виконано ще один «Заповіт» для чоловічого хору, тенора соло в супроводі фортеп’яно. Це був твір молодого, майже нікому невідомого тоді композитора з Києва Миколи Лисенка, який відгукнувся на пропозицію львівської інтелігенції написати хор на слова Шевченка. Ось так символічно перетнулися творчі шляхи двох корифеїв – зачинателя української професійної музики в Галичині і фундатора української національної композиторської школи. З цього часу розпочалася музична шевченкіана, що охоплює понад півтисячі творів, авторами яких стали  не тільки українські композитори (загалом більше 120). Тільки одного «Заповіту»  нараховується понад 50 музичних інтерпретацій в різних жанрах – від пісні до симфонічної поеми.

   Театральна спадщина Вербицького - це музика до численних оперет, водевілів, історичних драм. Найвідоміша з них – мелодрама «Підгіряни» на лібрето І. Гушалевича (1864). Для виконання в театрі також призначені так звані «симфонії», а точніше, це є оркестрові увертюри.

   Стосовно творів на духовну тематику, то слід відзначити, що це є найвагоміша ділянка творчої спадщини Вербицького. Він був єдиним композитором першої половини ХІХ століття на теренах усієї України, який працював у цій галузі. Та це й не дивно, оскільки він народився у священичій родині, і сам був священиком.  Щоденно відправляючи Службу Божу, Вербицький відчував на собі облагороджуючий вплив літургійного співу і того особливого відчуття – гармонійного духовного стану блаженного спокою в молитовному єднанні з Богом. Метою створеної Вербицьким Літургії було підтримати і поглибити в рідному українському народі головні християнські чесноти: Віру, Надію і Любов. В музиці Літургії помітні риси класичного стилю творів Дмитра Бортнянського, але поряд з цим Вербицький зумів створити і власний індивідуальний стиль, якому притаманні романтичні риси. Особливо це відчувається в ліричних частинах:  «Тебе поєм», «Отче наш», «Ангел вопіяше». Задушевність, сердечність, часом з елегійним відтінком, емоційна відкритість-сприяють посиленню особистісного начала в музиці. У ліричній мелодиці Вербицького відчуваються інтонації галицької міської пісні-романсу, зокрема, в «Отче наш». Завдяки пісенній наспівності Літургія зберегла свою популярність і в наші дні. Вона повністю або частково (окремі її частини) використовується в богослужбовій практиці і сьогодні.

   «Вербицький для нас є не тільки музикантом, а також символом нашого національного відродження в Галичині», - так висловлювався один з найавторитетніших західноукраїнських композиторів Станіслав Людкевич. Композиторська діяльність Вербицького органічно влилась в загальний процес становлення і розвитку української музичної культури. В ній поєдналися західноєвропейські та національно своєрідні риси.

   Таким чином, священик і митець Михайло Вербицький - зачинатель професійної музики в Галичині - став одним із фундаторів національної композиторської школи України.

   За матеріалами http://stavropigia.lviv.ua