На рогатинській землі, у давньому королівському містечку Фірлеєві, бере свій початок славний рід Качалів, який в історії Галичини та України загалом відіграв таку ж роль, як і Грушевські, Сельські, Левицькі, Монастирські, Колесси, Людкевичі, Крушельницькі, Барвінські, Шухевичі… Досліджені корені найстарішого представника Качалів — Теодора — сягають XVIII століття. А родову сагу творили відомі священики, вчені, письменники, журналісти, політичні та громадські діячі, підприємці.

   У 1817 році в містечку Фірлеїв у багатодітній родині вільних від панщини господарів — Теодора і Євдокії Качалів — народився хлопчик, якого охрестили Степаном. Саме він після висвячення у церковний сан спільно з однодумцями стоятиме біля витоків українських національних товариств і організацій. У гострій політичній

   Степан Качала навчався у Бережанській гімназії, а продовжив студії у Львівській духовній семінарії, в стінах якої витав дух гуртка «Руська трійця». Під час «весни народів» в австрійській імперії у травні 1848 року він прилучився до створення першої політичної організації галицьких українців — Головної Руської Ради, яка невдовзі проголосила заснування товариства для просвітницької та культурно-видавничої справи українців — «Галицько-руської матиці».

   Згодом Степан Качала став сільським парохом у Збаразькому повіті. Саме тоді в нього визріла ідея заснування товариства «Просвіта». У 1868 році спільно з художником і письменником Миколою Устияновичем і священиком Володимиром Терлецьким він розробив перший статут цієї відомої організації.

   Його однодумець — політик, педагог, письменник Юліян Романчук згадував, як у травні 1876 року на засіданні сейму польські посли зчинили ґвалт проти «Просвіти» і однієї з книжок Степана Качали: надто обурювали їх патріотичні настанови священика галицьким українцям — до освіти, тверезості, дотримання віри у греко-католицькому обряді. Позицію свою та українських послів Степан Качала чітко обґрунтував у брошурах «Згадка за бл.п. Григорія Яхимовича митро­полита Галицької Ру­си», «Політика русинів», «Безпосередні вибори до ради державної русинів», у великій статті «Наші політичні партії» в газеті «Діло».

   Польським та українським депутатам Галицького сейму надов­го запам’яталася палка промова Степана Качали проти політики полонізації з боку польської шляхти і діяльності шовіністичного ордену «змартвихвстанців», що проводив жорстку політику окатоличення українців Галичини. Тоді, у 1881 році, Степан Качала дав гідну відповідь польським шовіністам, які галасували у пресі, що «немає Руси, ні русинів, а мова руська — то польський діалект». Він заявив: «Дбайте про себе, про свою опору, про свій запущений нарід, а Русь оставте русинам». Значимою стала і його історична праця «Коротка історія Руси», написана, власне, для вибавлення поляків від шовіністичних ідей. Мине небагато часу, і цей священик — послідовний захисник прав українців — разом з іншими українськими послами утворить спільний депутатський клуб і вперше порушить питання національних українських шкіл та гімназій у Галичині. Зусилля клубу не минуть марно. Спочатку його активісти домоглися викладання катехизму рідною мовою, згодом — відкриття українських класів у польських школах. 1888 року в Перемишлі почала діяти перша українська гімназія.

   Степан Качала до останніх років життя морально і матеріально підтримував товариства «Просвіта», «Народний дім» і Наукове товариство імені Шевченка, у створенні яких зіграв чималу роль. При «Просвіті» цей відомий меценат заснував стипендіальний фонд. За його безпосередньої підтримки виникли хати-читальні «Просвіти» у Збаражі та багатьох селах повіту. Не був байдужим священик і до потреб української науки. Коли в 1889 році товариство «Просвіта» видавало першу в Галичині велику карту України роботи Григорія Величка, то Степан Качала на цю справу зробив окремий внесок — дев’ять тисяч ринських.

   Брат Степана Качали — Андрій, молодший на тринадцять років, теж обрав шлях священика і так само глибоко переймався проблемами освіти та науки в Галичині. Він бачив, наскільки обділені у здобутті знань діти з незаможних українських родин. І тому вирішив побудувати бурсу для учнів нижчих і середніх шкіл. Газета «Діло» з цього приводу повідомляла: «1893 рік став пам’ятним для Тернополя, де русини, дякуючи особливо щедрій жертві одного патріота-священика з Поділля, здвигли величавий будинок на бурсу на 80 вихованців. Як головний фундатор, Андрій Качала пожертвував на будову 8000 злотих ринських і розпоряджався правом безкоштовно утримувати в бурсі найбідніших вихованців». Згодом Тернопільську бурсу назвали його іменем.

   Отець Андрій Качала був засновником стипендіального фонду імені свого батька при товаристві «Просвіта» у Львові. Підтримка ним Наукового товариства імені Шевченка — ще одне свідчення його меценатської діяльності.

   Автор: Роман ЯКЕЛЬ