Одного разу вулицею йшли чоловік і жінка похилого віку; сивина вже давно своєю рукою торкнулася їхніх скронь. Вони йшли повільно, напевно, не мали куди поспішати, а можливо вік не дозволяв. Вражаючим було те, що вони йшли тримаючись за руки. Погодьтеся, що таке важко побачити серед молодих людей, які прожили лише кілька років сімейного життя, а тут люди похилого віку.

   Однак, пізніше виявилось, що жінка мала проблеми із зором, і не могла вільно йти по вулиці, потребувала чоловікової допомоги. Ось так разом зайшли вони до церкви на Літургію. Чоловік в храмі обережно посадив дружину на лавку, сам стояв поруч усе богослужіння, а пізніше, взявши жінку за руку, підвів її до Святого Причастя, й сам приступив, відвівши жінку знову до лавки.
    Нагадалися слова апостола Павла: «Любов – довготерпелива, лагідна, не надимається, не бешкетує, не поривається до гніву, не шукає свого…» (І Кор. 13.). Справді, дивлячись на цих двох людей похилого віку, можна було побачити живий приклад любові.

   За матеріалами: www.rozpovidi.org.ua