Я хотів принести Тобі дар, але Ти дав мені на думку слова із Твоєї Книги Життя: "... піди, помирись перше з твої братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій" (Мт. 5, 24). Я послухав Тебе і розіслав вибачення усім своїм знайомим, друзям і родичам, я гаряче просив прощення у тих, кого образив колись і, навіть, зробив це вже вдруге чи втретє, і знову прийшов на молитву, але коли я відкрив Твою Книгу, Ти знову дав мені ці слова про примирення.

   Тоді я крім тих людей, яких знав, почав просити прощення в усіх, кого зустрічав. Бо я усвідомив, як глибоко мій гріх поранив усе людство, як безглуздо моє зло вразило планету. Я навіть розіслав статті у журнали і газети із розкаянням і моїм рішенням про примирення, я розказував про своє навернення і покаяння при кожній нагоді. Зробив усе, що мені в цей час приходило на думку, але "Примирись..." все ще турбувало мене.

   Відчуття, що ще хтось потребує мого прощення, примирення і, навіть, любові, не попокидало моєї душі, а їло мене зсередини. Воно нагадувало пекло. Зажурений і втомлений прийшов до своєї кімнати та запалив свічку. З ікони на мене дивилися очі Ісуса і я тихо промовив: "Господи, хто ще залишився? Вкажи, хто ще?"

   Тиша, свічка, напівтемрява і Твої очі... і ще ... хтось ... Так, у цій кімнаті був ще хтось, той, котрого я так шукав, хоча мав завжди перед собою, з яким жив і не бачив, якого відчував, але не зауважував, який так потребував мене, моєї любові, прощення, прийняття, як я це робив для всіх, але не для нього.

   Це був Я! Так "Я", моя душа, моя особистість, моє життя... Тепер я задумався над собою, своїм життям і зрозумів: скільки згрішив супроти себе, супроти своєї душі, будучи завжди із іншими, але далеко від себе, навчаючи інших, а забуваючи себе, свідчачи про великі Божі діла і в той же час, не маючи часу на розмову із Господом. Я до коренів серця усвідомив, що не любив себе – Боже сотворіння і Його улюблену дитину. Я зрозумів, що правдиво любити інших неможливо, коли ти не любиш себе...

   Я впав на коліна перед обличчям Творця і попросив пробачення у своєї душі за все вчинене зло. Я давно не чекав ранку, але на цей раз я з радістю усвідомив, що нарешті зійшло сонце!

   Автор невідомий