Пропоную вашій увазі одне з оповідань Анни Франк, юної дівчини, життя якої трагічно обірвалося у фашистському концтаборі.

   Народилась Анна у Франкфурті (Німеччина) в єврейській сім’ї.

Під час Другої світової війни її родина, рятуючись від фашистів, емігрувала до Голландії. Коли німецькі війська зайняли Амстердам, сім’я знайшла свій сховок на горищі старого будинку в одному із кварталів міста, там прожила 2 роки.

   Тут Анна веде свій щоденник, який згодом стає всесвітньо відомим. Тут передчасно стає дорослою, бачить, відчуває і аналізує весь той жах, що їй доводиться спостерігати. Її творча думка проникнута зворушливим оптимізмом і вірою в добро. Промовляє до нас смілива, амбіційна, позбавлена свободи молода дівчина, промовляє, щоб ми навчились цінувати те, що маємо, щоб вчились бути щасливими і вірили що наше життя є доброю казкою.

   Цікаво знати, чи ті люди, які живуть у теплих, затишних домівках, мають бодай найменше уявлення, як то бути жебраком? Чи хоча б хтось з отих «добрих, милих людей» коли-небудь запитав себе, а як животіють бідаки та їхні діти поблизу, по сусідству з ними? Певна річ, кожен подає жебракові кілька мідяків вряди-годи. Проте дрібняки зазвичай тицяють похапцем у згорьовані руки, і двері з грюкотом зачиняються. Але найгірше – великодушний даритель завше здригається від самої думки, що мусить торкнутися брудної руки. Правда це чи ні? А тоді люди ще й дивуються, що жебраки стають такими брутальними. А хто ж би не здичавів, коли до нього ставляться, як до хижого звіра, а не як до людської істоти?

   Прикро, справді, дуже прикро, що в цій країні (Голландії), котра пишається тим, що має справедливі соціальні закони і досягла високого культурного рівня життя, одні знущаються над іншими так жорстоко. Більшість заможних людей зневажають злидарів, вважають їх ницими і знедоленими, вульгарними й примітивними. Але хто коли-небудь поцікавився, як ці бідолашні створіння опустилися до жалюгідного стану? Лишень порівняйте ваших власних дітей з оцими дітлахами з бідних сімей. Яка ж насправді різниця між ними? Ваші діти чисті й охайні, а ті – брудні й недоглянуті. І це все? Так, це дійсно єдина різниця. Але ж якби жебрацьку дитину пристойно вдягти та навчити гарних манер, не було б ніякої різниці між ними взагалі.

Ми всі народжуємося однаковими: злидарі також були слабкі й невинні. Всі дихають тим самим повітрям, а неосяжна безліч людей вірує в того самого Бога! Але ця різниця може бути такою безмежно великою, тому що безліч людей ні разу не замислювались, в чому ж саме полягає ця різниця. Якби ж вони збагнули це, то з’ясували б, що насправді немає жодної різниці взагалі. Всі ми народжуємося однаковими, кожен з нас помре, і нічого не зостанеться від нашої мирської слави. Багатство, влада й слава тривають лічені роки!

Чому люди так відчайдушно чіпляються за ці скороминучі марноти? Чого ті, хто мають більше, аніж їм потрібно, не можуть віддати той надлишок своїм співгромадянам? Чому дехто мусить терпіти такі тяжкі муки впродовж відпущених їм років на цьому світі?

   Але найголовніше: нехай милостиню дають від щирого серця, а не просто кидають в обличчя бідакам, - кожен має право на дружнє, співчутливе слово! Чому ми повинні бути приязнішими до багатого, аніж до бідного? Хіба хтось визначив різницю в духовній природі кожного з них?

   Справжня велич особистості визначається не статками чи владою, а її вдачею та доброчинністю. Всі ми люди, і кожен з нас має власні недоліки й вади, проте кожен приходить в цей світ із безмежжям внутрішньої доброти. І якби кожна людина почала плекати добро в серці, аніж притуплювати його, переконуючи нужденних страдників, що вони такі самі раби Божі, то задля цієї мети навіть не знадобилися б ні гроші, ані маєтки.

   Усе починається з дрібниць. Скажімо, у трамваї поступайтеся місцем не тільки пишно вбраним паніям, ні, згадайте про бідних матерів також. Перепросіть нещасного, якщо ви ненароком наступили йому на черевика, так само ґречно, якби перед вами був багатій. Люди завжди наслідують гарний приклад: станьте таким взірцем для решти, і невдовзі люди наслідуватимуть вас. Дедалі більше громадян стануть чуйними і шляхетними і врешті-решть на злидарів ніколи більше не дивитимуться з презирством.

   Ох, аби нам цього досягти, щоб наша країна, а слідом за нею і вся Європа, і кінець кінцем увесь світ осягли розумом, що народи насправді дружньо ставляться один до одного, що всі вони рівні перед Всевишнім, а решта – геть усе швидкоплинне!

   Як приємно усвідомлювати, що ніхто не повинен відкладати це, що ми можемо почати відразу ж, почати поступово змінювати світ! Як прегарно, що кожен – і великий і малий – може внести свою лепту на користь загальної справедливості десь зовсім далеко, а не там, де це потрібно, а потім вони нарікають, бо відчувають, що отримують таку крихітну її часточку. Розплющіть свої очі і спершу переконайтесь, що ви самі чесні й справедливі!

Віддавайте себе, жертвуйте собою, скільки є змоги! А ви здатні завжди, повсякчас віддавати щось, навіть якщо це – тільки доброта! Якби кожен з нас чинив так і не скупився на доброзичливе слово для інших, тоді у нашому світі було б значно більше справедливості й любові. Давайте – і ви отримаєте незмірно більше, аніж могли б уявити в своїх найсміливіших фантазіях. Давайте знову й знов, не занепадайте духом, не зневірюйтесь і весь час віддавайте! Ніхто ще ніколи не збіднів від подання! Якщо зробите це, то за кілька поколінь не буде потреби жаліти жебрацьких дітей, тому що їх просто не існуватиме в суспільстві!

   У світі предостатньо місця для кожного без вийнятку; є доволі грошей, багатства і краси для всіх! Бог усього достатньо створив! Нумо розпочнімо розподіляти Господні блага порівну, по справедливості.

«Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, є офіційним міжнародним культурним надбанням, включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу”. В 2003 році цей твір видавався в Україні.

Художній фільм про Анну можна переглянути тут

   Джерело: Дивен світ