Зранку я дивлюсь в Твої очі. Не розумію, чого Ти хочеш від мене. Що я можу зробити? Чи Тобі потрібна ота моя напівсонна поспішна ранкова молитва?! Швиденько треба збиратись, бо знову запізнююсь на роботу. Скільки разів вже обіцяла собі, що буду раніше прокидатися, щоб побути хвилинку з Тобою?!

   І знову цілий день мовчу - не маю часу. Про що можу з Тобою говорити? Напевно тому, що у найближчих друзів навіть мовчанка є зрозумілішою за сотні порожніх фраз.

   Вечір. Втома склеює повіки. Ти ж мене розумієш?! А пам'ятаєш, як добре нам було колись, коли наші розмови тривали годинами? Поринаю в спогади... Мабуть це неправильно отак любуватися минулим, бо в цей же час в минуле відходить моє сьогодні. А Ти є близько, чекаєш, аби я перша почала розмову - не хочеш бути нав'язливим, не хочеш обмежувати мій життєвий простір. Дякую Тобі! От я сьогодні розговорилася, а Ти просто слухаєш. Знаю, Ти теж хочеш мені багато сказати, але це вже завтра - спробую раніше прокинутись - зранку поговоримо.

   А зранку я дивлюсь в Твої очі... (далі по тексту)

   Оля Молочій

За матеріалами: Дивен світ