Символіка свічки була відома у міфах народів світу задовго до прийняття християнства і ототожнювалась, наприклад, з символом вогню, сонця, долі, духовної енергії. Для наших пращурів – слов'ян свічка як уособлення небесного вогню відігравала значну роль не лише в повсякденному, але й в обрядовому житті. Вона слугувала аналогом людського життя, душі, що перебуває в тілі, тому була обов'язковим ритуальним атрибутом і одним з найважливіших оберегів.

   У християнстві свічка також має своє духовно-символічне значення, а також потребу у використанні під час богослужінь у храмі. На початках християнства у Богослужіннях завжди використовували свічки (лампадки), бо молились у катакомбах, підземеллях, де неможливо було обійтися без світла. Але основним було не тільки це практичне значення. «Ніколи не здійснюється у нас Богослужіння без світильників, – говорить вчитель Церкви Тертуліян, – однак використовуємо їх не тільки для того, щоб прогнати темряву ночі (адже Літургія звершується в нас при денному світлі), але для того, щоб зобразити через це Христа – Світло несотворене, без Якого ми протягом дня ходили би в темряві».

   Таке розуміння світла Церква розвинула із текстів Старого Завіту. Господь Мойсеєві дав наказ виготовити світильник для використання під час богослужінь. Після вечірньої жертви запалювали світильник на цілу ніч. Це слугувало символом, що Бог є Провідником. «Ти бо – мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву», – читаємо в Другій Книзі Царів.

   У старозавітні часи перед книгою Закону Мойсеєвого горіла невгасима лампада на знак того, що Закон Божий є світильником людині в її житті. А оскільки в новозавітні часи Закон Божий міститься в Євангелії, то в Єрусалимській Церкві почали перед його виносом нести запалену свічку, а під час читання запалювати всі свічки, символізуючи, що євангельське світло просвітлює кожну людину, а також свічки нагадують про те, що ці слова є словами самого Христа.

   Цей звичай перейняли й інші помісні Церкви. Пізніше почали запалювати свічки й лампади перед гробами мучеників та іконами святих на знак своєї пошани до святині. Святитель Софроній Єрусалимський каже: «Лампади і свічки є образом вічного Світла і також означають світло, яким сяють праведники».

   Існує символіка матерялу, з якого зроблено свічку. Віск та оливу вже в стародавні часи приносили до храму як жертву Богові. Блаженний Симеон, архиєпископ Солунський, пише, що чистий віск означає чистоту і неоскверненість людей, які його приносять. А м'якість і плавлення воску символізує наше каяття і готовність до послуху Богові. Горіння ж воскової свічки повинно нас спонукати через покаяння, очищення та смирення до уподібнення своєму Отцеві Небесному, бо як віск перетворюється на полум'я, так і людина повинна перетворитись у нове творіння, обожитись дією вогню Божественної любови та благодаті.

   Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благовоління, то свічки не мають ніякого значення, тоді наша жертва є марною.

   Часто ми думаємо, що як поставили свічку, то виконали свій обов'язок, стали чистими та праведними, – начебто свічка може вимолити й умилостивити за нас Бога. А натомість ми повинні більше часу присвятити спілкуванню з Господом, свічка тоді служитиме добрим засобом зосередження нашої уваги в молитві про одержання Його благодаті, допомогу в зміні нашого життя, очищення від пристрастей. Неодноразово роблячи гріхи, ми немовби хочемо свічками відкупитися від заслуженого покарання. А мали б натомість принести щире покаяння, сльози жалю і намір виправитись, про що б і засвідчила поставлена нами свічка.

   Інколи ми ставимо свічку за здоров'я ближніх, а самі не молимось за них, ніби це має робити поставлена нами свічка, а буває й просимо для них зла. Але потрібно пам'ятати, що свічка – це лише доповнення до нашої молитви, свідчення нашої щирості та любові до тих, за кого молимось. Без любові до Господа, до ближнього, без виконання Його заповідей – не потрібні наші свічки Богові. Ба більше – гріхом є використовувати ці символи Світла Божого та Його любові у справах, які не є Божими: ворожінні, чарах, замовляннях тощо.

   Церковні свічки відіграють дуже важливу роль. Вони символічно виражають вчення Церкви, наприклад, три свічки представляють Трійцю, а сім свічок – сім дарів Святого Духа. Свічки по обидва боки від хреста на вівтарі означають подвійну природу Христа, людську й божественну; великодня свічка символізує воскреслого Христа і т. ін.

   Пам'ятаймо, що горіння нашого серця цінується Богом бiльше, ніж свічка, що горить. Адже наше духовне життя, участь в Богослужінні не обмежуються свічкою. Вона не звільнить від гріхів, не з'єднає з Богом, не дасть сил до невидимої боротьби. Так, свічка є повна символічного значення, але рятує нас не символ, а суть, якою є Божественна благодать. Отож, молімся до Господа при цьому божественному символі Його Світла – і отримаємо від Нього ті ласки, яких щиро будемо просити.

   Ігор Яким'як

   Джерело: Пізнай правду. № 4 (87) листопад-грудень 2008.