У великому ставі симпатичний пуголовок одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі перетворюватися у жабу.

   Тоді пуголовок мовив рибі:

   — Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

   — Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

   Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

   — Кохаєш мене чи ні?

   — Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

   — То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

   Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:

    — Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

    — I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

    На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

    — Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших дітей, яких колись народимо.

    Вони розійшлися.

    Чоловік ствердив:

    — Отак ще один сон розтанув ув імлі.

    А жінка зітхнула:

    — I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію? (Ґібран)

   Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"