Мабуть, важко знайти кращу розповідь про покаяння ніж  притча про Блудного сина, в якій Господь ставить нам в приклад цілу родину – батька та двох синів. Цю притчу ще називають притчею про милосердного батька, адже у притчі розповідається не тільки про двох синів – блудного та неблудного, але і про батька та його ставлення до синів.

Якщо уважно поглянемо на зміст притчі, то побачимо, що це розповідь (не побоюсь цієї фрази) про двох блудних синів. Заблукав не тільки молодший син, який залишив батьківський дім та у пошуках свободи і щастя подався у «край далекий», заблукав також той, що залишився в дома. Чому?

   Ззовні старший син робить усе, як і належить доброму синові, але натомість внутрішньо він далеко відійшов від батька. Так, він був вірний батькові: щодня трудився на полі, виконував все, що просив батько, але натомість внутрішньо він не любив його, почувався нещасним; він не розумів свого батька. Гордість та егоїзм старшого брата, були більші, ніж відчуття батькової любові. Якщо хтось заслужив на бенкет та почесті, то це він, а не його непутящий брат.

   Цікавим є діалог між старшим сином та батьком: «Ось скільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвим і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15,29-32). Як бачимо, проблема не є у батькові, зокрема в тому, що він щось забороняв своєму старшому синові. Проблема у синові, що він не просив: якщо б він попрохав козеняти, то чи батько йому б не дав? Натомість він гнівається на батька, дорікаючи «ось скільки років служу тобі». Він забуває те, що він живе у батьківському домі і також користає з того, що виростив на полі.

   У чому ж проблема старшого сина? Мабуть в тому, що він відчував себе рабом: «Скільки років служу тобі…». Ми деколи є тим сином, який дорікає Богові: «Ось я ходжу Тобі до церкви, я молюся Тобі, стараюся не ображати Тебе своїми гріхами, а Ти не даєш мені того, про що я тебе прошу. А ось мій знайомий чи знайома, не є до кінця добрими християнами, не відвідують храму, не моляться, але живуть краще від мене, Ти їм допомагаєш, але я ж служу Тобі, тож допоможи мені».

   Христос розповідав цю притчу фарисеям, котрі докоряли йому за те, що Він спілкується з грішниками та блудницями. Ісус хотів показати фарисеям, яким милосердним є його Отець. Якщо уважно звернемо увагу на цю притчу, побачимо, що вона є незакінченою, без happy end-у. Невідомо як в подальшому склались відносини між батьком і синами. Ісус хоче, щоб кожен зробив відповідні висновки, побачив у ній себе. Кожен має зробити свій вибір.

   Сьогоднішньою притчею Ісус запрошує нас перебороти власний егоїзм, і зробити крок назустріч милосердю нашого Небесного Отця. Пам’ятати, що ми не є ніколи обділені Його любов’ю і опікою, адже Він завжди поруч, так близько нас. Господь любить кожного з нас такими, якими ми є. Не думаймо мірками старшого сина, що ми обділені його любов’ю, що когось Бог любить більше, а когось менше. Це не Бог відштовхує нас від своєї любові, а ми, залежно від того, як сприймаємо і ставимось до нашого Небесного Батька.

Нехай у сьогоднішній притчі кожен зуміє побачити себе, а саме те, ким ми відчуваємо себе перед Богом: пригнобленими рабами, повними егоїзму та невдоволення чи його улюбленими дітьми.

   «Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас» (Еф.2,4).

   Взято з www.rozpovidi.org.ua