Пресвята Богородице, спаси нас!!!

В убогій підміській дільниці Парижа, у скромній парафіяльній церкві місцевий парох приготовляв дітей до святого Причастя. Майже всі діти були бідно вдягнуті, бо походили з убогих сімей. З цієї причини дуже легко кинувся в очі новий хлопець, винятково старанно вбраний. Видно, що був сином багатих родичів, з іншого середовища. Думаючи, що хлопець випадково зайшов до його Церкви, священик спочатку не звертав на нього великої уваги. Коли однак хлопець почав приходити регулярно на кожну лекцію, а при цьому слухав дуже уважно, священик, приглянувшись до нього, побачив на його обличчі біль і смуток. Тоді покликав хлопця до себе і вдався з ним до сердечної розмови: “Чи твій батько знає про те, що ти сюди приходиш, на науку релігії?” – запитав хлопця. “Ні, він навіть не догадуєтся, що я приходжу і напевно заборонив би мені приходити,

коли б про це довідався. Тому, що мій батько не ходить до Церкви і не любить священиків, - відповів хлопець. “Чому, отже, приходиш сюди? – запитав священик. – І чому ти такий задуманий та сумний?”. “Мені померла мама – відповів хлопець. – Тому я такий сумний, що навіть не можу цього докладно викласти. Заздрю всім цим дітям, які мають своїх мамусь. Одного разу знайомі діти сказали мені, що ті, які ходять до Церкви на науку релігії можуть мати маму. З цього часу я почав сюди приходити, бо дуже хочу мати маму. Без неї відчуваю себе дуже самотньо”. Ці слова дуже зворушили священика. Він узяв хлопця за руку і підвів до образу Божої Матері, яка дивовижно солодко й чуйно з материнською любов’ю споглядала на них. Хлопець широко відкрив очі й здивовано дивився, не знаючи, що це значить. Солодке обличчя Божої Матері бачив перший раз у житті. В помешканні його батька не було жодних релігійних образів, а до Церкви не можна було йому ходити. “Оце мати всіх людей, а передусім таких, як ти, опущених сиріт, які вже не мають земної матері”, - сказав розчулений парох і оповів йому в простих словах, але спрямованих до його серця, кого представляє цей гарний образ. Сказав йому, якою доброю, чуйною і люблячою Матір’ю є Марія: “Люби Її, а Вона буде тобі найкращою Матір’ю”. Очі хлопця блистіли невимовним захопленням, а серце билось дуже міцно: “О! яке то гарне, що отець говорить, - сказав дрижачим від зворушення голосом хлопець. – О! Який би я був щасливий, коли б Вона на правду хотіла бути моєю Матір’ю”.

З цього дня хлопець сирота з більшим запалом приходив на науку релігії, бо при тій нагоді, як сам говорив, відвідував свою другу маму, Марію. Через якийсь час хлопець перестав приходити на науку релігії. Занепокоєний священик довідався від дітей, що він важко захворів. Не мав відваги його відвідати, бо батько хлопця не любив священиків. Але зробив це сам батько на прохання хлопця, якого дуже любив, бо тільки він залишився йому після смерті жінки. Він попросив пароха відвідати його хворого сина. Хлопець дуже зрадів, коли побачив священика. З цього часу парох почав частіше приходити до нього. Недуга однак зростала, а лікарі були безсилі. Тоді священик, хоча не без труду, намовив невіруючого батька, щоб завіз хворого сина до Люрду, до Божої Матері, яку хлопець так дуже любив. Дитина дуже тішилась. Коли хлопця принесли до чудесного джерела Божої Матері, він довго молився, а потім прикликав до себе батька, обняв його сердечно за шию і зі сльозами в очах зашептав: “Тату! Я просив Ісуса, щоб забрав мене до моєї Мами, Марії, а моє життя жертвував я за тебе, щоби і ти пізнав Марію і полюбив Її так, як я полюбив”. Невдовзі в Люрді хлопець прийняв до свого серця Ісуса в Першому святому Причасті. Цього ж дня його батько впав до ніг Марії, як блудний син, бо і він також навернувся до Бога. Сповідаючись з цілого життя, прийняв святе Причастя разом із своїм сином. Невдовзі хлопець помер. Це був величезний біль для батька, але він покірно віддався Божій волі, розуміючи, що ця велика жертва була конечно потрібна для його навернення до Бога. Розумів, що Господь Бог забрав йому улюбленого сина, але на його місце дав самого себе, а також і Божу Матір, яку він тепер дуже полюбив.

Сьогодні ми усі святкуємо народження нашої Небесної Неньки – Пресвятої Богородиці, яка є нашою матір’ю Небесною, нашою Захисницею. Вона принесла нам рятунок, життя і вічне щастя, бо вона стала Матір’ю Христа-Спасителя, який знищив смерть і дарував нам життя вічне.

Як голубка праведного Ноя, випущена з корабля після потопу, повернулася до Ноя, несучи в дзьобику оливну галузку – символ нового життя на землі, так Пречиста Діва Марія своїм народженням звістила мешканцям землі примирення між небом і землею. Її душа невинна, пресвята, повна ласки, більш велична, ніж золотом вкрита святиня Соломона і святіша, ніж Кивот Завіту, бо ж вона – Мати Господа нашого Ісуса Христа.

Прибігаймо усі з довір’ям до Марії, прославляймо Її серцем і устами, відкриймо перед нею свої зболілі душі і серця і Вона без сумніву нам допоможе, бо від віків нечувано щоби той хто прибігав під Її покров був не вислуханий. Амінь