Ісус Христос сходить щодня з неба не на те,

щоб перебувати у золотій чаші, але щоб знайти інше небо,

небо душі, що сотворена на Його образ,

що є святинею Пресвятої Трійці.

Це діялось кілька літ тому у Франкфурті. Помер один дуже багатий чоловік. Він не мав близьких родичів. Усім було цікаво: хто ж успадкує його мільйони?

Покійний залишив два заповіти. Один потрібно було розкрити відразу після його смерті, інший – аж

після похорону. В першому заповіті було написано: “Я хочу, щоб мене похоронили о четвертій годині ранку”.

Це дивне бажання було виконано. Біля труни – лише п’ять чоловік у скорботі. Тоді відкрили другий заповіт.

Там було написано: “Хочу, щоб все моє майно розділили порівну між тими, хто був присутній на моєму похороні”.

Цим п’ятьом правдивим друзям пощастило! Їм можна позаздрити. Та, зрештою, така заздрість безпідставна. Ми маємо ще більше щастя.

Яке?

Так як цей чоловік залишив заповіт, так само і Ісус Христос залишив свій заповіт кажучи: „Прийміть, їжте, це є Тіло Моє”, так само взяв чашу з вином,  сказавши: „Пийте, це є Кров Моя”.  Цими словами Христос установив Пресвяту Тайну Євхаристії.

Кожен з нас знає щоб жити, рухатися, працювати, бути здоровим потрібна їжа. Чим більше днів людина не споживає їжі, тим скоріше вона слабне, падає з сил... Отже, їжа – необхідний елемент життя людини. А як з душею?

Для душі також потрібен корм. Тим кормом є слово Боже, щира молитва, розважання, Божа ласка, але найкращим, найціннішим, найздоровішим кормом для душі є Тіло і Кров Господа. Так сказав сам Ісус: „Я є хліб життя. Хто їсть цей хліб, буде жити”. „Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, той має життя вічне і я його воскрешу” (Ів.6,54). „Хто їсть моє тіло... в мені перебуває, а я в ньому” (Ів.6,56). „Хто йде до мене, той ніколи не буде голодний”.

Одного разу св.Марія Маргарита Алякок, молячись після св.Причастя перед кивотом, побачила Ісуса, який вийшов з нього. У своїх руках Він мав великі дорогоцінності: діаманти, перли, золото, й показуючи їй це, сказав: “Ось такі скарби моїх ласк даю кожному, хто приходить до Мене з любов’ю й приймає Мене у св.Причасті”. Потім дуже сумно додав: “Та однак мало людей приходить до Мене, щоб взяти ті цінні духовні скарби. Хоча б ти приходь до Мене, щоб винагородити ці зневаги від людей”.

Отож, Ісус Христос чекає на кожного з нас із своїми дарами, але чи ми їх приймемо, чи ми приймемо Христа у своє серце це залежить від нас. Щоб прийняти Христа у своє серце потрібна сміливість. Сміливість для того, щоб визнати наші гріхи у св. Тайні Сповіді і тим самим приготувати нашу душу для зустрічі з Христом, адже жодна людина не приймає високоповажного гостя у неприготований будинок. Так  само і ми повинні вивільнити нашу душу з полону диявола, бо саме через гріх диявол починає заволодівати нашою душею. Як ми знаємо що гріхи є тяжкі і повсякденні.

Різницю між тяжким і повсякденним гріхами можна пояснити так: тяжкий гріх – це немов би смертельна хвороба, а повсякденний – це як легенький біль голови. Коли людина важко хвора, вона не хоче їсти, не може працювати, не може сама підвестись, рушити з місця... А коли в нас трошки болить голова, ми і далі ходимо і працюємо, а біль по деякому часі проходить. Таке саме можна сказати і про тяжкий гріх. Спочатку потрібно усунути його через святу Сповідь, бо сама людина не може собі допомогти, ні врятувати себе, бо є важко хворою на душі.

Хто поповнить повсякденний гріх, той може очистити душу через досконалий жаль, коли скаже: „Ісусе! Мій Боже найдорожчий! Люблю тебе понад усе. Жалую з цілого серця за всі мої гріхи, котрими я Тебе, моє найвище добро, образив...” І Господь прощає йому той гріх. Або коли вимовляє молитву „Отче наш...”, а в ній слова: „І прости нам провини наші...” Тому Господь прощає повсякденний гріх. Отже, християнин, який приступає до св. Причастя, повинен бути в стані освячуючої ласки, але йому не конче кожен раз сповідатися, достатнім є прощення ближніх і сокрушене серце перед Богом, Тіло і Кров якого і даються «на відпущення гріхів».

Отож, дорогі у Христі браття і сестри, поспішімо очистити нашу душу від гріхів і прийняти самого Господа Ісуса Христа у наше серце, щоб ми могли сказати разом з апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені».

о. Роман Бобесюк